tomat

— Чув?

— Га?

— Жаба в рот плига, — Гнат замість листяної самокрутки розпалює нову глиняну люльку. — Чуєш — квакає?

— Ну? — кажу я. — Річка ж он, поруч.

— Потерча, — Гнат випускає з рота пару дим'яних кілець. — Знаєш таке? Оце все — хрестити, ім'я давати? Забудь. То така гадюка, що хай воно іде собі в болото. Чесно тобі кажу.

— Знову водянику щось програв? — цікавлюсь я.

Гнат тільки відмахується.

З кущів виглядає малий хлопчисько. В нього проста льняна одежа та бліде обличчя. Гнат вдає, ніби не помічає потерча та розглядає зорі, якими рясно вкрилося вечірнє небо.

Над обрієм підіймається молодий місяць.