Казки чарівного краю — 2 #4

— Лєто цей год вобще ніяке, — скаржиться Гнат. — Липень закінчується, а ще жодного разу не купався.
— А то ж ти минулі роки з річки просто не вилазив, — одповідаю я. — Слухай, скільки ти будеш смалити оцю свою гидоту? Може, хвате? На, держи, нормальні сигарети.

Гнат з огидою дивиться на пачку цигарок.

— Це городське гімно, а у мене все натуральне, — лісовик затягується самокруткою з висушеного кленового листя та випускає в небо дим.

Літо настало в кінці липня. Стоїть спека. Десь за очеретом мукає корова. Земля ще мокра після дощів. Ми з Гнатом сидимо на поваленому дереві та дивимось, як од села до ставка йдуть гусі.

— Ото бачив церкву? — питає лісовик, показуючи кудись в бік. — Шо на горі?
— Ну?
— Ввечері підемо, покажу шось.
— Там же руїни самі.
— Не прості там руїни, — посміхається Гнат. — Побачиш...