tomat

Вокзал. Рання весна. Ніч. На небі сяє повний місяць, мерехтять зорі.

Диспетчер (через гучномовець):
— На перву колію прибува поїзд Харьків-Київ. На третю колію прибува поїзд Київ-Харьків. Повторюю. Перва колія на Київ, третя колія на Харків. Чули чи нє?

Пасажири:
— Та чули!

Диспетчер:
— Ну, всьо. І потім не бігайте от ето...

Бабка з клунками (вибігає з будівлі вокзалу):
— Це на Ромодан щас буде?

Пасажири:
— Ні.

Бабка з клунками:
— А куди?

Пасажири:
— На Київ. Чи на Харьків.

Бабка з клунками:
— А нашо вони мені нужні?

Пасажири:
— Хто?

Бабка з клунками:
— Та Київ ваш оцей. Мені на Ромодан нада. А коли на Ромодан, не знаєте?

Пасажири:
— Бабка, іди в сраку.

Диспетчер:
— На Ромодан двадцять третя тридцять. Чула чи нє?

Бабка з клунками:
— От йо...

Зненацька на колії з'являється брудна та вонюча електричка. На всіх дверях висять папірці з надписами: "Двері не працюють". Крізь одне вікно видно бліде обличчя якогось мужчини.

Пасажири:
— А це шо таке?

Диспетчер:
— Та це проходящий. Щас поїде.

Один з пасажирів тикає пальцем в замацану стіну вагона. Палець провалюється.

Диспетчер:
— Це поїзд-призрак.

Пасажир відсмикує руку. Загадкова електричка сумно гуде та рушить в бік Києва. За декілька секунд вона зникає в темряві. На вокзалі стає тиша. Тільки чути, як в селі гавкають собаки. З будівлі вокзалу вискакує бабка з клунками.

Бабка з клунками:
— А це не ромоданівський був?

Диспетчер:
— Нє. Це поїзд-призрак.

Бабка з клунками:
— От йо...

Нарешті на перву колію прибуває обичний поїзд Харьків-Київ, а на третю такий самий обичний, тільки Київ-Харьків. Обом поїздам доводиться трохи пригальмувати, бо колії переходе сільский собака.

Я виходжу на перон. Зима скінчилася, я повернувся.