tomat

— Де, — питаю, — Гнат ходе?

Дивне лісове створіння лупає на мене з кущів зеленкуватими очима. Крім очей, я бачу тільки брудну шапку, притрушену минулорічним листям.

— Та виходь, — кажу. — Не бійся. Свої.

— Нема щас Гната, — пищить малий лісовичок. — Ніколи йому. Весна. Тре ліс обходити.

І зникає, наче й не було.

В гаю не тихо. Співають птахи. Чути шурхіт старого листя, тріск гілок — то лісовики прибирають старе, що віджило своє.

Тепло.